А мама — те Вічна Покрова

  

В'ється дорога далека

У будинок крізь синю парчу.

Мама, до вас, як лелека,

У горі й у щастя лечу.

Провідна. Мати... Материнське серце здатне перейматися болем на відстані, журитися долею своїх дітей, онуків, правнуків, усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б... І хочеться кожному з нас, щоб Сива Ластівка, Мати жила вічно. 6-і читець.

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Забрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на миру по совісті жити.

Зітхнула полегко — тихо пішла за кордон.

— Куди ж це Ви, мама?! — сполохано кинулися

Діти.

— Куди Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

— И я недалечко... Де сонце лягає відпочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростете.

— И як же без Вас ми?.. І що Ви намислили,

Мама?

— А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

-- А я вам лишаю всі веселки з журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

— Не треба нам веселок, не треба нам срібла й

Злота, Аби тільки тільки Ви нас чекали завжди край воріт, И ми ж переробимо всю Вашу вічну роботу, — Залишайтеся, неньку, навіки залишайтеся. Не

Ідіть. Вона посміхнулася, гарна й сива, як доля, Махнула рукою — злетіли увись рушника. «Залишайтеся щасливі», — стала замисленим полем На целую планету, на всі покоління й віки.

(Борис Олійник)

Ведучий. Мама, мамочко, неньку... чи Так ми звертаємося до своєї мами? Знайдемо ті чарівні слова, які зігріють материнське серце, заглянемо в її очі, торкнемося її натруджених рук, і слів прийдуть самі.

7-і читець.

МАМИНІ РУКИ Вороним крилом схилився до мене вечір І поклав до ніг сідло молодика. Я дивлюся й чую, як мені на плечі Лагідно лягає мамина рука. Як мої лета, розбіглися дороги, Скільки б їх не знав, і є одна така —

    Та, що найбільш дорога, та, що від порога,

    Де благословила мамина рука.

    Мамині руки — колиска моя, :

    Хліб у долонях, які сонцем сія,

    Крила мої в годину розлуки —

    Мамині руки, мамині руки.

    На своїм віку я бачив рук чимало.

    Добре знаю теж — у недруга яка.

    І, коли я падав, завжди піднімала

    Трепетна й ніжна мамина рука.

    Щастя в житті, коли кохана любить,

    Серце зігріва її любов ціпок,

    І ніколи так не приголубить,

    Як ласкава й вірна мамина рука.

    (Микола Ткач)

Провідна. «Вимовляю слово «мама» — і ввижається мені добра її посмішка, карі іскристе мерехтіння в очах, ласкаве звучання голосу. Ніякий колір, мабуть, не зв'язує з її образом, тільки здається, начебто сіяє чимсь золотавим від її очей, вишневим від її губ, яблуками-антонівками від її рук — і за всім цим щемко виникає слово «рідна», яке, хвилююче, начебто всі кольори, разом узяті» (Євгеній Гуцало, «Мама»).

Ведучий. Усі кольори увібрав у себе образ неньки. Тому що любить вона сіяти й плекати любисток і м'яту, матіоли, різнобарвні мальви, а вище всього — чорнобривці.

(Слова Миколи Сингаївського, музика Віктора Верменича).

«ЧОРНОБРИВЦІ»

    Чорнобривців насіяла мати

    У моїм світанковому краї,

    Та й навчила ластовиння співати

    Про квітучу надію свою.

    Приспів:

    Як на ті чорнобривці гляну —

    Бачу матір стареньку,

    Бачу руки твої, моя мама,

    Твоє пещення я чую, рідненька.

    Я розлуки й зустрічі знаю,

    Бачив я и в чужій стороні Чорнобривці з рідного краю,

    Що насіяла ти навесні.

Приспів.

    Прилітають до нашого поля

    З далеких країв журавлі.

    Розцвітають і квіти, і доля

    На моїй українській землі.

Приспів.

Провідна. Український поет Іван Бердник писав:

    А без пісні не буває сонце,

    А без сонця не буває кольору.

    Хто забуде материнську пісню,

    Той сліпим буде блукати по миру.

Ведучий. Дмитро Павличко начебто продовжує думка Івана Бердника:

    Я не боюся мами рук натруджених,

    Але тривожно думаю тепер,

    Або перед ними я не провинився?

Провідна. Задумаємося, а не чи провиняться часом перед своєю мамою діти, або не бувають жорстокими, або не забувають стежку до рідної домівки, мамин білий дім, мамин вищу, або не стають байдужими, жорстокими, егоїстичними.

Незабутній поет-гуморист Степан Олійник розповів про такі почуття до маминого будинку: 8-і читець.

    Сива мати сорок років

    Прожила в тому будинку,

    Де за Ґанком —- вишень колір,

    Яблуні крислаті...

    Доглядаєш свій садок,

    Мальви буйно рослі...

    Але от прибув синок

    До мами в гості:

    На машині «Жигулі»,

    Стрижений по моді.

      Досить жити вам у селі,

    Порпатись у городі!

    Уже давно пора до нас

    Перебратися, мама;

    Телевізор, ванна, газ —

    Шик, сказати прямо!

    Немає по воду ранком,

    Щовечора те хокей,

    Це спортивні танці!

    Не коливайтеся, — говорив.

    І, знайти щоб «свата»,

    У райгазеті оголосив: '

    «Продається будинок!»

    Налетіли покупці —

    І немає вже будинку!:

    Утерши сльози на лиці,

    У шлях збиралася мати.

    Походила по двору,

    Щоб одвести душу,

    У сад зайшла й, начебто сестру,

    Обіймала грушу.

    Щебетали в синь піднебінь

    Птаха на світанку

    І повіз її експрес

    До синочка Вані!

    Був давно готовий план,

    Як зустріти неньку:

    Одвели старий диван,

    Тумбочку гарненьку.

    Вечорами онук Артур

    Відіграв їй на баяні.

    Потім — з бази гарнітур

    Притаскаєш Вані.

    Інші меблі — інший план!

    І невістка стругаючи

    Пересунула диван Ближче до порога.

    Згодом десь припер синок

    Дзеркало в рамі И в «передню»,

    У куточок Розкладушку мамі.

    Повалило у Ваньків будинок Більше друзів, звичайно...

    Рік пройшов, і в будинку всім Стало « дуже тісно»!

    Про повернення в село Не могла й думати:

    Уже в старій не було

    Ні грошей, ні будинку.

    Сварки, чвари почалиись...

    А за тиждень Ванька

    Розліпив об'яви скрізь:

    « Є гарна нянька!»

    У мамин сад іде весна,

    Знову цвісти все буде...

    Де живе тепер вона

    Знають добрі люди.

Ведучий. А якщо так трапилося, що ви провинилися перед своєю мамою, не гайте час, підійдіть до неї, поцілуйте, попросите вибачення, і вам відразу полегшає на душі, а на маминих очах знову засяється посмішка...

(Слова Дмитра Луцєнка, музика Анатолія Пашкевича).

«МАМИНА ВИШНЯ»

    Знову наснилося дитинство, :

    Тепле, як гарна весна,

    Вишня одяглася в намисто,

    Мама щаслива й сумна.

    Там за село проводжала

    Долю мою молоду...

    Щедро мені щебетала

    Мамина вишня в саду

    Удалину блакитними вітрами

    Весни за обрій плили.

    Раннім туманом у мами

    Селезінки, як дим зацвіли.

    Мати в тривогах вінчала

    Щастя бажане й лихо...

    Радо мене зустрічала

    Мамина вишня в саду.

    Здавна близьке й сокровенне

    Усі там, аж німіє душу.

    Нібито й мама до мене

    Стежкою в сад поспіша.

    Знову, як бувало, до стола

    Кличе, лише в будинок зайду...

    Ранить зацвіток додолу

    Мамина вишня в саду.

    Пісня любові й дитинства

    У серце бринить, як струна,

    Начебто священна молитва

    З рідного краю луна.

    І не порадує літо

    Душу мою молоду...

    Плаче тепер білим кольором

    Мамина вишня в саду.

Провідна. «Берегти мати — означає турботу про чистоту джерела, з якого ти пиво з першого свого подиху й будеш пити до останньої миті свого життя: ти живеш людиною й дивишся в очі інших людей як людей лише остільки, оскільки ти назавжди залишаєшся сином своєї матері»

(Василь Сухомлинський).

Ведучий. І якої матері не приємно, коли син готовий

Небо схилити, усе в житті перевершити,

    Як про цей

    Пише у вірші «Три жінки, яких я люблю»

    Святослав Крещук.

9-і читець.

    Ти вибач мені, Талю,

    Може, небагато спечалю.

    Ти в тому не винна,

    Що для мене дружина.

    Що побереш із тих поетів?

    І для мете ти — третя.

    Ти вибач мені, доню,

    За мою сиву скроню.

    Я в тебе не гідний,

    Щоб стояти на гідні.

    Пошукай собі друга,

    Тому що для мене ти — друга.

    Мені вибачте, мама,

    Що не завжди я з Вами.

    Не такий я, як треба,

    Щоб схилити Вам небо.

    Усе в житті перевершу,

Тому що для мене Ви — перша. (Микола Луків, музика Анатолія Горчинського)

«РОСТЕ ЧЕРЕШНЯ В МАМИ НА ГОРОДІ»

    Росте черешня в мами на городі,

    Стара-стара, а щороку цвіте.

    Щоліта дітям ягодами догоджає,

    Хоча вони не дякують за те.

    Мама! Мама! Вічна й улюблена!

    Ви вибачте, що був неуважний.

    Знаю, Ви молилися за мене Дні і ночі, сива моя нене.

    Живе старенький мати в господі,

    Невтомні руки, серце золоте.

    Щодня й дітям, і онукам догоджає,

    Хоч рідко хто з них дякує за те.

    Ну, що ж, про вдячність забувають люди,

    Душу сліпого в щастя, а однак Вони прозріють, але пізно буде

      Черешня усохне, мати — одцвіте.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: