Двобій честі й безчестя в поемі М. Ю. Лермонтова «Пісня про відважного купця Калашникова»

  

М. Ю. Лермонтов завжди виявляв особливу цікавість до національної історії, ища в ній яськравих особистостей, богатирство духу, якого так не вистачало в сучасниках. Молоде оточення поета ні до чого не прагнуло, серед них не було героїв, тому поет шукав їх у російської історії, що була для нього невичерпним джерелом багатства й краси душі людини. Поема «Пісня про... відважного купця Калашникова» — це історична пісня, написана у фольклорній традиції.

У ній розповідається про улюбленого опричника Івана Грозного, що полюбив Алену Дмитревну, дружину «відважного купця» Степана Парамоновича Калашникова, і своїми визнаннями, учинками кинув тінь на чесне ім'я жінки і її сім'ї. У цьому добутку автор зштовхнув дві сили — народну правду й самодержавне свавілля, «честь і безчестя». Народна правда втілилася в образі простої людини — купця Калашникова. Це російський національний характер — цільний, героїчний, це людина правди й честі. Вірний чоловік і добрий батько, що охороняє святість народних звичаїв.

Прагнучи захистити від ганьби честь своєї дружини, звертається Степан Парамонович до своїх молодших братів, просить їх про допомогу: Знеславив сім'ю нашу чесну Злий опричник царський Кирибеевич; А такої образи не стерпеть душі Так не винести серцю молодецькому. «На Моськві-Ріці при самому царі» збирається він «вийти на опричника», у кулачному бої «на смерть битися, до останніх сил— за святу правду-матінку». На інший день рано ранком зібралися «відважні бійці моськовські» на березі Моськви-Ріки на кулачний бій, «розгулятися для свята, потішитися». Цар приїхав із дружиною, з боярами й опричниками, «оцепили місце у двадцять п'ять сажень, Для охотницкого бою, одиночного». І відбувся бій між молодим царським опричником і «відважним купцем Калашниковим», у якому купець перемагає безчесного ворога. Відстоюючи правду, честь і «закон господній», Степан убив Кирибеевича й із зухвалою сміливістю заявив цареві: ...

Я вбив його вільної волею, А за що, про що — не ськажу тобі, Ськажу тільки Богові єдиному. Щиросердечна велич, щира людяність чуються в прощальних словах Степана Парамоновича: Поклонитеся від мене Алене Дмитревне Замовте їй менше засмучуватися, Про мене моїм детушкам не казати... Інакше зображений опричник Кирибеевич.

Автор не приховує, що й у нього є деякі позитивні якості. Це «відважний боєць», відданий паную, людина сильних страстей. Але при цьому він самовпевнений і чванливий «буйний молодець», самозакоханий, звиклий потурати своїм слабостям. «Лукавий» Кирибеевич розповів цареві про своє почуття, але при цьому приховав, що Алена Дмитревна «у церкві божией перевінчана» з молодим купцем. Ми бачимо, що Степан Калашников — цільна особистість, людина, здатний відстоювати свої принципи. Він би міг поступитися цареві й уникнути смерті, але для нього честь сім'ї дорожче. Стерпеть ганьба він не може, тому й умирає, але при цьому залишається переможцем.

Калашников керується народними поданнями про честь, закон і звичай, якими не поступається навіть перед особою смерті. І народ пам'ятає й «величає» відважного героя, співчуває йому, його «безіменна могилка» нікого не залишає дорівнює-задушливим. Добра пам'ять про Калашникова — це осуд Івана Грозного і його слуг, подібних Кирибеевичу, а зміст самої пісні — захист честі, права, достоїнства людини й заклик до волі.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: