Історії з військового госпіталю

  

Історії з військового госпіталю Історію надіслав Георгій Сидоров Мій батько Сидоров Володимир Іванович,1912 р. р. незадовго до своєї кончини, написав по моєму проханню спогаду про своє життя. Одна із частин цих спогадів про війну. До війни батько був педагогом в одній із сільських шкіл Курської області Так вийшло, що він дуже швидко був поранений, а потім залишений у госпіталі політруком, як людина з вищим утворенням і партійний.

Майже всю війну він і проробив у госпіталі, що увесь час пересувався по країні Батько прожив 92 року Швидко йшло час і" от" уже" випускний" вечір" двох" десятих класів. Грав духовий оркестр, сіяли особи, чулися захоплені вигуки й... танці, танці до глибокої ночі. Спереду" вся" життя. Довго й неохоче розходилися учні в ніч на 22 червня 1941 року Прокинулися ми вже у воєнному часі. Довідавшись, що ворог напав на нашу землю, ми були ошелешені, обурені й" готові" захищати" нашу Батьківщину." Почався" заклик" в" Червону" Армію.

" Люди" вірили" старим гаслам, що наша Армія непереможна, що якщо на нас нападе ворог, то він відразу буде розгромлений. Люди вірили, що війна буде швидко кінчена нашою перемогою. Тому в нашім житті нічого не змінилося шуміли попрежнему базари, люди не" ховалися" при" витті" сирени, була деяка безтурботність. НКВД створив" загороджувальний" батальйон, був туди зарахований і я.

У завдання батальйону входило піймання" ворожих шпигунів і диверсантів, спостереження порядку, очищення площ і вулиць від громадян під час повітряної тривоги й затримка" підозрілих осіб. Збройно ми були трофейною японською й французькою зброєю" і перебували на казарменому положенні У другій половині липня в 12 кілометрах від Теткина ворожа авіація разбомбила військовий ешелон. Рвалися" снаряди" і" бомби," у будинках села лопалися стекла.

От тогдато," в" час" тривоги," на вулиці не було ні однієї людини, усе поховалися хто куди. " Після цього випадку народ став рити щілини й зміцнення на випадок бомбування. Німецькі літаки безкарно літали в нашім небі, лише один" раз ми спостерігали бій нашого літака з німецьким," ворожому" літаку довелося втікати. На початку серпня німецькі літаки майже" щодня робили нальоти на" залізну" дорогу," перешкоджаючи" проходженню військових" ешелонів" на" фронт." Найближча" до" нас" станція Ворожбаузловая стояла на дорозі в міста : Воронеж, Київ, Брянськ, Суми, Москва. Німецькі льотчики" рівно" в" 700" бомбили" дорогу" у чотирьох місцях, там, де вона проходила по" високої" насипу" і" тим самим" відрізали" її" від" станції." Якщо" наші" робітники" намагалися відновити" шлях" удень," те" німці" заважали," поливаючи зруйновану ділянку з кулемета.

Доводилося проводити роботи ввечері й уночі, у цей же час проходили через станцію й ешелони. А" на" наступний день усе знову повторювалося. У серпні нашої армії довелися туго" німці наступали по всієї" лінії" фронту." Багато хто" наші" частини" були розбиті й" до" нас" в" сіло" попадали" відступаючі" військовослужбовці, зустрічалися й вищі чини армії. Нам доводилося" їх" затримувати, з'ясовувати особистість і передавати" військовим" владі." З" кожним" удень фашисти ставали" наглее.

" Почалися" бомбування" залізничного мосту через ріку Сейм, але для німців" вони" були" невдалі" " міст залишився цілий. Минулого й курйозні випадки. Так нас повідомили, що сторож відстійника на цукровому заводі виявив бомбу, що не розірвалася.

Нас послали охороняти небезпечне місце." Ми" прибутку" і" побачили масивний металевий предмет," але" ніхто" не" знав," що" це" таке." До приїзду" спеців ми трималися" від" незрозумілого" предмета" подалі. Прибутку люди" з" військкомату," подивилися" на" його" видали" і" не визначивши, що це таке, виїхали. Стали ми чергувати. Чергуємо добу, інші, все тихо й спокійно. Наш начальник вирішив перевірити," чи бомба це.

Відійшли в укриття й він вистрілив. Куля дзвякнула" про" залізо, вибуху не пішло.

" Пізніше" приїхали" фахівці" з" Курська" і визначили, що це стабілізатор великий" авіабомби," а" сама" вона пішла в м'яку землю не розірвавшись. "Німці" наблизилися" до" границі" Глушковского" району. " Наш батальйон направили на фронт у район" міста" Глухова," там" я" був поранений у ліву руку. Поранення було" порівняно" легеню" " небагато зачепило кістку й вирвало шматок м'яса.

Мене направили" в" госпіталь" у Теткино," який" перебував" в" школі" і" місцевої" лікарні. На вимогу керівництва" госпіталю" я" був" покликаний" в" армію" у посаді політрука госпіталю N 2715 з" 3" серпня" 1941" року," у якому й служив до 1 липня 1943 року. "Німецькі" війська," переборюючи" завзяте" опір" наших військ просувалися на схід. Наші війська несли" величезні" втрати. Госпіталь став наповнюватися пораненими.

" Тільки" ми" розгорнули" свою роботу, як німець виявився в небезпечній близькості від нас. Ми знялися з місця" і" рушили" на" схід. " Мене" призначили" начальником евакослужби." Потрібно" було" визначити," з" який" станції евакуюватися," як" і" де" робити" навантаження" майна госпіталю, була безліч і" інших" важливих" питань." Станція" у Теткино відпадала изза сильних" бомбувань," найближчої" станцією" до сходу була Волоросно, куди ми й поїхали з начфином Клименко. " Ми знали, що їхати у відкритому" поле" небезпечно" " фашистські" літаки полюють навіть за окремими автомашинами, але" вибору" не" було." Я сидів у кузові й спостерігав за небом і" як" тільки" бачив" літак, зупиняв" машину.

" Машину" ми" закидали" снопами," а" самі вкривалися. Пролетить літак, їдемо" далі.

" Нарешті" приїхали" на станцію. Черговий зв'язав нас по селекторі" з" військовим" комендантом станції Ворожіння." Комендант" нам" сказав," що" в" його" вантажитися не можна, а нам варто рухатися далі на схід до Льгову.

" Отут" же прийшло повідомлення, що" в" нашу" сторону" летить" німецький" літак. Черговий сказав нам, що станція вже не раз піддавалася" бомбуванню й варто бігти в укриття. Тільки ми" сховалися" під" деревами, як з'явився фашист. Летів він низько, строчив з кулемета й" загрожував нам зверху кулаком. Після обстрілу будинок станції було" зрешечене кулями Довелося вивозити госпіталь на станцію Льгов, що була від нас на" відстані" 150" кілометрів.

" Госпіталь" розташовував" трьома вантажівками й трьома конями. Завантажилися" і" поїхали.

" Коней" і майно залишили на станції," а" з" автомашинами" я" повернувся" у Теткино. Другим рейсом вивезли людей і що залишилося" майно.

" Всю ніч ми вантажилися, а ранком виїхали. Недалеко чітко була чутна артилерійська стрілянина. Евакуація вдалася без прошествий, тільки в одному місці машина застрягла в бруді.

Ми" замерзали." Мої" шофери запропонували зігрітися спиртом, що був" в" однієї" з" машин." Я дозволив. Взяли небагато, розвели водою з" калюжі" і" випили.

" Полегшало, довели машини" до" гарної" дороги В один із днів нам" надали" три" критих" вагони" і" дві платформи. У два вагони помістилися люди й" медикаменти," в" одного коня, а на платформах машини й майно. В 12 годин наші вагони підчепили до ешелону, що віз рейки, і повезли на" схід." Ми розбудувалися, тому що вдень німці посилено бомбили" дорогу." Так в" Льгове," поки" ми" стояли" на" станції," ми" бачили" прибулий розбомблений робочий поїзд. В одному" з" вагонів" лежали" останки вбитих" :" руки," ноги," тулуба. " Спереду" нас" ішов" склад" з" евакуйованих паровозів.

Недалеко від станції Блохино ми" почули вибухи, у нашу сторону летів німецький літак. Машиніст" зупинив поїзд. Унизу, під насипом, був котлован, де ми й укрилися. Але все обійшлося, літак пролетів" мимо," не" намагаючись" нас" убити," видно витратив всі" боєприпаси. " Коли" ми" прибутку" в" Блохино," те побачили розбомблений склад паровозів.

Нам" стало" відомо," що наш шлях призначення Старий Оскол. Там уже були наші представники. Через Курськ, Касторную ми відправилися в" Єлець" .

" Бої" ішли" зовсім поруч. У Єльці нам довго не давали паровоза. Я пішов на станцію" до коменданта.

У кімнаті була безліч народу й всі чтото жадали від" коменданта." Я" виждав," коли" народ" розійшовся" і" завів" з начальником розмова. Поспівчував йому, він поскаржився в" відповідь, що робота адова," що" на" станції" солдати" крадуть" з" ешелонів продукти й спирт. Я правда й сам бачив," як" солдати" прострелили цистерну зі спиртом і ловили струмінь, що вирвався, хто" чим," набирали навіть у пілотки. Комендант сказав, що він голодний і чекає" змінника.

Я запропонував повечеряти" в" нас" в" ешелоні." Комендант" погодився. Нагодували й напоїли його" як" могли. " Проводжаючи" його" з" вагона" я попросив паровоз. "Добре, є в мене запасний, беріть"" " сказав він. Через кілька хвилин паровоз був поданий і ми рушили в дорогу.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: