Петербург Ф. М. Достоєвського (по романі «Злочин і покарання») Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

  

Петербург Ф. М. Достоєвського (по романі «Злочин і покарання»)
Петербург... Місто, до якого у своїх добутках зверталися багато письменників - від М. В. Ломоносова до поетів наших днів. "Дух неволі", відзначений у Петербурзі ще А. С. Пушкіним, наклав відбиток на розчарованих життям, передчасно втомлених героїв Н. В. Гоголя, А. А. Блоку, А. Білого, Ф. М. Достоєвського. Достоєвський створює свій Петербург, близький по настрої Петербургові Гоголя й Некрасова. Царствений град Петра, втілення сили й влади, відкривається мрійникові з "Бєлих ночей"; Раскольникову ж ближче інша столиця - здавлений простір кварталів, що примикають до Сінної площі, темні двори, чорні сходи. Йому знаком тільки такий Петербург: "...духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки знайома кожному петербуржцеві". Достоєвський - істинно петербурзький письменник, він так само добре знає це місто, як і його герої, що виміряли Петербург кроками. У романі "Злочин і покарання" ми попадаємо на чорні сходи, облиті помиями, у двори-колодязі, що нагадують душогубку, у місто облуплених стін, нестерпної духоти й смороду. Це місто, де неможливо залишатися здорових, бадьорих, повним сил. Він душить і давить. Він - співучасник злочинів, той, хто породжує в душі людини маячні ідеї й теорії. Він свідок кошмарних снів, злочинів, людських трагедій

Для Ф. М. Достоєвського Петербург - мертве місто, насильство над природою. Мідний вершник посередині болота. У ньому вигадливим образом сплелися елементи європейської й російської цивілізацій. Він повний парадоксів і фантастики. Петербург Достоєвського - середовище, у якій уживаются численні шари суспільства: лихварі, бідняки, студенти, інтелігенція, багатії й аристократи. Для кожного з них місто бачиться по-різному: комусь святково й весело, комусь сіре й безвихідно.

Родіон Розкольників живе в комірці, "яка походила більше на шафу, чим на квартиру". І, лежачи там годинниками, він поступово приходить до думки про вбивство. Повторювані деталі: "сморід", "духота" - як би нагнітають обстановку напередодні моторошної трагедії. Особлива увага приділяє Ф. М. Достоєвський не просто опису вбогих інтер'єрів мебльованих кімнат, але також обертає наша увага на символічні кольори. Так жовтий колір - символ хвороби, убогості, злиденності життя. Жовті шпалери й меблі жовтого кольору в кімнаті баби-процентщици, жовтим від постійного пияцтва стала особа Мармеладова, жовта, "схожа на шафу або на скриню" комірка Раскольникова, удома пофарбовані в жовто-сірий колір, Соня Мармеладова пішла "по жовтому квитку", жінка-самогубець із жовтою, випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті Соні, "меблі жовтого відполірованого дерева" у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина. Більш того, жовтий колір - це колір божевілля. Саме божевілля - той єдиний вибір, що залишає Петербург "маленьким людям".

Людина в Петербурзі самотня. Як говорить Николка, у ньому є всі, крім батька й матері. Не випадково найважливішим словом в описі міста й стану героїв стає слово "задушливо". У Петербурзі немає спокою душі людини

Лише раз, як у тумані, виникає Петербург перед Раскольниковим: "Непоясненим холодом віяло на нього від цієї чудової панорами; духом німим і глухим повна була для нього ця пишна картина..." Тут Петербург виступає вже як самостійний персонаж, винуватець драм, що розігруються, ворожа людям сила. Чудова панорама Исаакиевского собору й Зимового палацу була німа для героя, як німа вона й для живучої поблизу бідноти, тому що вся її свідомість заповнена страхом перед майбутнім. Місто цей - місто "маленької людини" Мармеладова, титулярного радника, якого ми зустрічаємо вже "з набряклим від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленуватою особою й із припухлими століттями". У пияцтві він намагається утопити реальність життя, хоча сам чітко усвідомить згубність цього заняття. Трагедія Мармеладова - трагедія й навколишніх його людей

"Маленькі люди" описувалися й Н. В. Гоголем. У Петербурзі Гоголя є ті ж "сірі, жовті й зелений^-зелені-грязно-зелені будинки" з їхньою похмурістю. Але опис Достоєвського не так безвихідно: у цьому похмурому місті мигне хоч "один промінь світла". У душі героя й письменника мрія про місто прекрасному, створеному для щастя людей. Про це думає Розкольників, ідучи на вбивство: ".. .він навіть дуже було зайнявся мислию про пристрій високих фонтанів і про те, як би вони добре освіжали повітря на всіх площах ". Так входить у роман тема міста й людини

Достоєвський - письменник-гуманіст, він протестує проти існування згубного зла. Людина і його душа, що вміє радуватися тому, що на мгновенье "вулиця раптом блисне", фантастика, контрасти - от Петербург Достоєвського. Образ Петербурга в романі Ф. М. Достоєвського "Злочин і покарання" символичен. Він є, з одного боку, соціальним тлом, на якому розвертаються події роману, з іншого боку - є сам діючою особою, співучасником страшного вчинку Раскольникова, а також і його каяття, повернення в мир людей.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: