Роль метафори в поезії Лермонтова

  

Росія, який Лермонтов віддає свою любов, — це Росія, звільнена від романтичних прикрас: селянська, сільська, солдатська, велика у своїй простоті, у своїй моральній стійкості й своїй природній поезії. Образ народної Росії, за законом значеннєвої взаємодії віршів, що будують ліричний мир поета, як би розширюється в лірику Лермонтова й перетворюється в таке ж тло, «друге тло», оттеняющий і дополняющий її окремі елементи, яким є в ній похмура картина «країни рабів, країни панів» («перше тло»). Але устремління Лермонтова до народностей виразилося не тільки в тім, що він створив у своїй ліриці величезний узагальнений образ Росії. Він створював також і «малі» ліричні образи простої людини, що належить до народних мас або близького до них. Лермонтов уважно й співчутливо придивляється до простих людей. В «Бородіні» він довіряє солдатові-оповідачеві суд над сучасним поколінням («богатирі — не ви») і вірить у справедливість цього суду. В «Заповіті» образ героя вірша, пересічного армійського офіцера, по суті, зливається з ліричним образом автора У віршах Лермонтова з'являються «поля рідні», «проселочний шлях», «серпанків спаленої жниви», хата із солом'яним дахом, солдати з покритими пилом віями, лазарет з поганими ліками, дитина улюбленої жінки, журналіст і читач, з якими поет може розмовляти на літературні теми Істотно, що й стиль цих віршів Лермонтова — а вони становлять останню логічну ланку в розвитку його лірики — цілком відповідає зазначеному вище характеру їхнього змісту. Особливістю їх є той «мова простий», у якому сам Лермонтов бачив одне з якостей справжньої поезії.

Звичайні образотворчі засоби поетичного мовлення — метафори, метонімії, порівняння, епітети — у цих віршах уживаються рідше, ніж впредшествующих. «Тут, — писав Бєлінський, — говорить одне почуття, що так повно, що не вимагає поетичних образів для свого вираження; йому не потрібно оздоблення, не потрібно прикрас...»

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: