Теорія Родіона Раскольникова про «два розряди людей» і її спростування Злочин і покарання Достоєвський Ф. М

  

Теорія Родіона Раскольникова про «два розряди людей» і її спростування
Головний герой роману Достоєвського "Злочин і покарання", що недоучилося студент Родіон Романович Розкольників, іде на страшний злочин - позбавлення життя іншої людини - під впливом теорій, популярних серед молоді 60-х років XIX століття. У листі до головного редактора журналу "Російський вісник" М. Н. Каткову Достоєвський у такий спосіб виклав основний зміст роману: "Парубків, виключений зі студентів університету... піддавшись деяким дивним "недокінченим" ідеям... зважився вбити одну бабу... обібрати її, з тим щоб зробити счастливою свою матір, що живе в повіті, позбавити сестру, що живе в компаньйонках в одних поміщиків, від сластолюбних домагань глави цього поміщицького сімейства... докінчити курс, їхати за кордон і потім все життя бути чесним, твердим..."

На основі цих "недокінчених ідей, що носяться в повітрі," Розкольників створює свою власну досить струнку теорію. Він так викладає її основи: "...Люди, за законом природи, розділяються, взагалі, на два розряди: на нижчий (звичайних), тобто, так сказати, на матеріал, службовець єдино для зародження собі подібних, і властиво на людей, тобто имеющих дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово. Підрозділу отут, зрозуміло, нескінченні, але відмітні риси обох розрядів досить різкі: перший розряд, тобто матеріал, говорячи взагалі, люди по натурі своєї консервативн, чинні, живуть у слухняності й люблять бути слухняними. По-моєму, вони й зобов'язані бути слухняними, тому що це їхнє призначення, і отут рішуче немає нічого для них принизливого. Другий розряд, усі переступають закон, руйнівники, або схильні до тому, судячи зі здатностей. Злочину цих людей, зрозуміло, відносна й многоразлични; большею година-тию вони вимагають, у досить різноманітних заявах, руйнування сьогодення в ім'я кращого. Але якщо йому треба, для своєї ідеї, переступити хоча б і через труп, через кров, то він усередині себе, по совісті, може, по-моєму, дати собі дозвіл переступити через кров, - дивлячись, втім, по ідеї й по розмірах її, - це помітьте. У цьому тільки змісті я й говорю в моїй статті про їхнє право на злочин... Втім, тривожитися багато нема чого: маса ніколи майже не визнає за ними цього права, стратить їх і вішає (більш-менш)... Перший розряд завжди - пан сьогодення, другий розряд - пан майбутнього. Перші зберігають мир і збільшують його чисельно; другі рухають мир і ведуть його до мети. І ті й інші мають зовсім однакове право існувати".

Однак при зіткненні з живим життям теорія двох розрядів людей починає валити. Виснажений страхом викриття, Розкольників переглядає якщо не саму теорію, то своє місце в ній: "...Він з огидою відчув раптом, як він ослабшав, фізично ослабшав. "Я це повинен був знати, - думав він з горькою усмішкою, - і як смів я, знаючи себе, передчуваючи себе, брати сокиру й кривавитися... Ні, ті люди не так зроблені; теперішній владар, кому все дозволяється, громить Тулон, робить різанину в Парижу, забуває армію в Єгипті, витрачає полмиллиона людей у московському поході...""

Головний герой "Злочину й покарання" уже розуміє, що він - аж ніяк не Наполеон, що, на відміну від свого кумира, що спокійно жертвував життями десятків тисяч людей, він не в змозі впоратися зі своїми почуттями після вбивства однієї "паскудненької старушонки". Розкольників почуває, що його злочин, на відміну від кривавих діянь Наполеона, - "соромітне", неестетичне. Пізніше, у романі "Біси", Достоєвський розвив тему "некрасивого злочину" - там його робить Ставрогин, персонаж, родинний Свидригайлову в "Злочині й покаранні". Розкольників же намагається визначити, де ж він зробив помилку: "Старушонка дурниця! - думав він гаряче й рвучко, - баба мабуть що й помилка, не в ній і справа! Баба була тільки хвороба... я переступити скоріше хотів... я не людини вбила, я принцип убила! Принцип-Те я й убив, а переступити-те не переступив, на цій стороні залишився... Тільки й зумів, що вбити. Та й того не зумів, виявляється".

Принцип, через який намагається переступити Родіон Романович, - це совість. Стати "владарем" йому заважає заклик, що заглули всіляко, добра. Розкольників усе більше думає про каяття й невипадково змушує Соню Мармеладову читати євангельську притчу про воскресіння Лазаря. Злочинець мучається, любов до Соні зрештою спонукує його донести на самого себе, зізнатися в подвійному вбивстві. Однак і на каторзі Розкольників усе ще впевнений, що теорія двох розрядів людей правильна, просто він себе не до того розряду відніс, за що й розплачується. Лише приїзд Соні й нове звертання до Євангелія спонукують Раскольникова в корені переглянути все колишнє життя й відмовитися від проходження теорії, що розглядає більшість людств тільки як матеріал для нечисленних наполеонов. Розкольників приходить до християнських моральних цінностей, і у фіналі епілогу "Злочину й покарання" "починається нова історія, історія поступового відновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного миру в іншій, знайомства з новою, досі зовсім неведомою дійсністю".

У цьому новому світі християнської моральності для теорії двох розрядів людей уже немає місця.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: