Золя «Кар’єра Ругонів». Система образів у творі

  

ІІ група. Антуан Маккар — другий син Аделаїди Фук, народжений нею поза шлюбом від волоцюги Маккара. Зростав у атмосфері повного занедбання з боку матері. Коли повернувся з армії (хоча П’єр, забравши все майно, обіцяв матері, що відкупить брата), пішов по свої гроші, але нічого не отримав. Почав пиячити й погрожувати П’єрові, псувати йому репутацію. Отримавши від того подачку у 200 франків, пропив їх. Потім плете з краденої лози кошики, потрапляє за це до в’язниці. Вийшов і став республіканцем, сказавши, що сидів через політичні переконання. Через десять років вдало для себе одружився з працьовитою Фіною, яка повністю утримувала його. У них народилося трійко дітей. Одна дочка через пияцтво та бійки батьків виявилася калікою. Антуан був незадо-волений дітьми, а коли вони підросли й почали працювати, відбирав у них гроші. Удавав із себе пана: ходив гуляти по проспекту, був добре одягнений, відвідував кафе, де пив і програвав гроші сина.

Антуан розумів Республіку як можливість пограбувати сусіда. Він став крикуном, який проповідував «найбезглуздіші політичні погляди». Мріяв розправитися з П’єром та його дружиною від імені народу. Письменник, порівнюючи братів, зазначає, що «усі члени цієї родини відзначалися… звірячими та грубими апетитами». Антуан заради розваги хотів натравити племінника Сільвера на П’єра, але припустився помилки, охарактеризувавши Республіку як гру «неробства та жрання», а свою матір — «старою хвойдою».

Коли померла дружина, а діти розбіглися, Антуану знову довелося працювати. Революцію він сприйняв як можливість пом-ститися братові: підмовивши кількох дужих повстанців, пішов арештовувати П’єра, але того не було вдома, тому приєднався до тих, хто йшов арештовувати мера й чиновників.

Опинившись під арештом, Антуан за 1000 франків погоджується на зраду. Він веде вцілілих повстанців до мерії, щоб підставити їх під кулі Ругона та гвардійців. Сам же тікає до матері, отримує свої гроші й вирушає за кордон.

ІІІ група. Мати Сільвера рано померла, тому хлопця виховувала бабуся Аделаїда. Зростав звичайною дитиною. Під час нервових нападів у бабусі підтримував її, співчував. Багато читав, добре навчався. Але з 12 років почав працювати, допомагав сусідові-каретникові, став його підмайстром: «Із нього вийшов відмінний працівник». Доброзичлива атмосфера, самостійність, відповідальність «загартувала його душу, сповнену високих поривань. Він став серйозною, розумною людиною…»

Ставши юнаком, Сільвер залишався таким же чесним, добрим, працьовитим і порядним. Читаючи Руссо, захопився республіканськими ідеями про перемогу свободи, рівності, братерства. Йому хотілося «примусити людей бути щасливими, хай і всупереч їхній волі». Тому вступив до таємного товариства монтаньярів і підготував до бою рушницю діда Маккара.

З дівчиною М’єттою Сільвера пов’язувала ніжна дружба. Він став її захисником, опорою, підтримкою. Читаючи й далі просвітницьку, революційну літературу, юнак думав і про М’єтту, про нове (утопічне) суспільство, де б «народи схилялись перед ідеальною жінкою, що її було втілено в образі М’єтти». Так, за спадковістю, у хлопцеві «нервовий розлад бабусі… перетворився на постійне натхнення».

Сільвер — природна людина (за Руссо). Він захоплений силою та ніжністю дівчини, хоче врятувати її від пліток: «Їхня іділія пройшла крізь холодні… дощі, … не опустилася до вульгарного зв’язку; вона зберегла… чистоту, наївне збентеження плоті, що не усвідомлює свої бажань».

Під час нападу повстанців на жандармерію Сільвер поранив одного жандарма, Ренгада, і кров налякала юнака. Коли перемогли бонапартисти, Ренгад знаходить Сільвера, щоб помститися. І розстрілює юнака на тому місці, де він зустрічався із М’єттою. Сільвер — виняток у середовищі Ругонів, тому гине, як і революція. Але всім своїм життям виступає за гуманізм, високі принципи й справедливе суспільство.

IV        група. М’єтта рано залишилася сиротою. Коли їй було 9 років, її батько — мисливець-бракон’єр потрапив на каторгу за вбивство жандарма. Діда, який жив милостинею, теж незабаром не стало. Дівчинку відвели у родину дядька, де вона фактично була батрачкою. М’єтта познайомилася із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і знущання дядька та двоюрідного брата. Після смерті тітки вона стала зовсім чужою в дядьковому домі. Жюстен постійно дорікав їй батьком-парижанином: «Яке коріння, таке й насіння. Ти закінчиш на каторзі, як твій батько». М’єтта ридала, але трималася, тамуючи в душі протест. Дружба з Сільве ром переросла в чисте кохання. Спочатку закохані зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під одним плащем. Любили влітку купа тися вночі в річці.

V група. Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей Аделаїда не звертала уваги, внаслідок чого вони виросли чужими й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу. Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, яка самотньо жила в хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їхню діяльність. Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з відчаєм закричала: «Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…» ці материні слова влучно характеризують сутність усієї сім’ї ругонів-маккарів, які досягли своїх низьких цілей ціною крові, зради, підлоти.

Фелісіте Пуєк, дружина П’єра Ругона, як і її чоловік, мріє розбагатіти, «втерти носа» всім буржуа міста. Таке прагнення та пристрасть письменник пояснює спадковістю: Фелісіте — позашлюбна дочка маркіза де Карнавана. Жінка створює у своєму домі «жовтий салон», де збираються реакційно налаштовані буржуа Плассана. Фелісіте поливає дерево Свободи біля супрефектури отруєною водою, щоб воно засохло; із заздрістю дивиться на багатий дім сусіда — збирача податків і мріє ним заволодіти. Хитрощами й підступністю жінка заспокоює брата П’єра — Анту-ана, потім підбурює його до зради, спокусивши хабарем. Фелісіте вважає себе розумнішою за чоловіка, тому хитрістю заволодіває листом від Ежена, першою дізнається про перемогу бонапартистів і «керує» П’єром, «граючись із ним, як кішка грудкою зім’ятого паперу». Коли Ругон впав у відчай і попросив поради у дружини, та відчула задоволення. Фелісіте дала слушну пораду, але не забула нагадати чоловікові: «І не забувай, що це я тебе рятую… Дивись, і ти будь зі мною лагіднішим».

Нарешті реакція перемогла. «Жовтий салон радів», «усі раділи, що врятовані, що більше нема через що здригатися». І тільки речі нагадували, якою ціною це все здобуто: «Але рожевий, шовковий клапоть…. був не єдиною яскравою плямою на святі Ругонів.

…під ліжком у сусідній кімнаті лежав черевик із закривавленим підбором. Свіча, що горіла над тілом д-я Пейрота… точилась у пітьмі кров’ю, як відкрита рана… А вдалечині, у глибині тупика Св. Митра… застигла кривава калюжа».

VI група. Серед інших чоловічих персонажів слід згадати Мак-кара, другого чоловіка Аделаїди. Маккар був злодієм і контрабандистом, мав стихійний, некерований характер. Тому й не одружився з Аделаїдою, хоча вони мали двійко дітей, на яких він не звертав уваги.

Маккар мав «погану славу», «не маючи жодних статків, їв, пив і перебував у щасливому неробстві під час свого недовгого перебування в місті»; «усі вечори проводив у корчмі». Якщо десь траплялися крадіжка або вбивство, підозри падали на нього. Ось чому сусіди були не у захваті від того, що цей розбійник і волоцюга став обранцем Аделаїди.

Ці риси характеру позначилися на дітях — на Урсулі й особливо на Антуані — підлому ледареві, який прагнув жити за рахунок інших. Сини П’єра Ругона мали іншу спадковість. В Ежена «батьківська статечність… перетворилась на величну поставу», «за повної схожості із П’єром успадкував духовні риси Фелісіте». Ежен Ругон був честолюбним, зневажав дрібні розрахунки та досягнення. А великих успіхів він міг досягти лише в столиці. Тому юнак їде до Парижа, займається політикою, прагне до влади й досягає її, ввійшовши у коло бонапартистів у період їхньої перемоги.

Середній син Ругонів Паскаль не вдався у своїх родичів. Він добре навчався, став лікарем. Жив окремо в Плассані, займався наукою, допомагав людям, і ті його дуже поважали. Під час революції Паскаль був лікарем у повстанців. Критично оцінював свій рід, передбачав його майбутнє: «На мить, як у спалаху блискавки, перед ним постало майбутнє Ругон-Маккарів, цієї зграї жадань, що їх було випущено на волю, які жеруть здобич у сяянні золота та крові». Ця позиція героя збігається з авторською. Молодший брат Арістид схожий зовні на матір, але характер мав батьківський, був зажерливим, скритним, схильним до наклепів і доносів.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: