А мама — те Вічна Покрова

  

(На сцені квіти, плакати й малюнки про матір. Репродукції картин «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі; «Сікстинська мадонна» Рафаеля Сакті. В українському рушнику — ікона Божої Матері.

Звучить пісня «Мама, вечір догоря...» О. Білаша, сл. Б. Олійника).

    Мама, вечір догоря,

    Види тебе роса.

    Тільки ж ти, немов зірка,

    Виднеть удалині в піднебіння,

    Виднеть удалині, як за віями сльоза.

    Ти від злої зими

    Заслоняла нас крильми,

    Прихилялася

    Теплим вітерцем,

    Заглядалася білим лебедем,

    Дивом-казкою

    За віконечком,

    Сива ластівка,

    Сиве сонечко.

    Сад вишневий на порі.

    Повернулися журавлі.

    А мені, як до зірки,

    Долітати на крилі

    Усе до тебе, як до вічної зірки.

    Там, де ти колись ішла,

    Тиха стежка зацвіла

    Вечернею матіолою,

    Житом-долею світанкової.

    Дивом-казкою,

    Юним соняхом, —

    Сива ластівка,

    Сиве сонечко.

Накриє останнім листочком тієї миті, коли дитя вимовить їй раптово, їй першої перше своє слово. Як гордо їй. Мало життя зернинка, яку вона, щаслива мати-жінка, для миру народила, світиться, начебто промінь, новий народжуючи день. А той, хто може на долоні зважити піщину, у пісках невидну, той відчує свою планету; і мати так: тримаючи дитину, усю землю тримає на своїх руках. І тільки через те ми матір називаємо святий. 1-і читець.

По Рафаелевій картині ти мені знайома: У руках — зернинка, начебто земля вагома. Видасися ти мені такий. (На тлі музики читець виконує вірш І. Франко «Сікстинська мадонна»), 2-і читець.

Хто змів сказати, що не богиня ти?

Де той безбожник, який без серця тремтіння

(Репродукція картини «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі).

Ведучий. Мені видасися ти такий: навстріч мені з губ твоїх зліта ясна посмішка золота, немов сковзнув через хмару промінь, і зігріває моє серце, яке нагадує мені маленьку землю, і на якому буйно проростають колись посіяні й забуті зерна. Навстріч мені із твоїх губ зліта ясна посмішка золота, начебто ластівка маленька із гнізда, Як Мона Ліза, ти піднімаєш безжалісно на сміх усі наші слабості й недоліки. Видасися ти мені такий.

(Репродукція картини Рафаеля «Сікстинська мадонна»).

Провідна. Мені видасися ти такий: у прозорості небесних фарб, з очима мрії блакитний, зупинилася ти з немовлям і дивишся у світлому спокої на шлях, який тоне в імлі. У тебе на особі — терпіння й щастя — на землі супутниці всіх жінок, які в стражданні чекають

    У твою особу небесне глянуть може,

    Наткнутий блиском твої краси?

    Так, ти богиня! Мати, райська мальва,

    У глянь на мене, із твої висоти!

    Бач, я, що в піднебіннях не міг знайти

    Богів, перед тобою хилюся теж. !

    Возу, парфумах мож ця сумнівати

    Небо, і пекло казкою вважати,

    І ти й краса твоя — не казка, немає.

Час прийде, коли увесь світ покине Богів і парфумів, лише тебе, богиня, Шанувати буде вічно — тут, на полотні.

Ведучий. Давайте ж і ми будемо прославляти жінку, яка подарувала кожному з нас найцінніше — життя. Звернемося до матерів, знайдемо для них необхідні слова й почитаємо поезії.

1-і читець.

    Є на землі чарівне джерело,

    Що в дитинстві сили нам дало,

    А біля нього — верби й тополі,

    А біля нього — мати срібно чола

    Зорить у далеке плетиво доріг... Хіба ти це в серце не зберіг?

    Перші кроки тебе провели по землі руки мами,

    І теплом тебе першим зігріли колись руки мами,

    Ти не в сонячну вперше дивився блакить — в очі

    Мами І навічно побрав у дорогу собі — слово мами.

    Як з'єднав дивне джерело

    І прохолодь світлу, і тепло?

    У ньому рідні зірці, сонце рідне

    І мамині тривоги неодквітні,

    Що у важку мить до тебе долетять

    Із цілющою краплею життя.

    Палить кожна сини полинна сльоза серце

    Мами,

    Защемить, як над сином збереться гроза, серце

    Мами,

    І з'явиться щитом на дорозі лиха серце мами.

    Скільки є мудреців, і найвища завжди мудрість

    Мами. (Б. Втулка)

Провідна. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука. І так само тихо воно приходить на вуста — промінцем маминої посмішки й пестливістю її око, листочком вишні й світлиною сонця, пелюсткою квітки й радістю веселки, теплою лагідністю руки й вечірньою молитвою.

Ведучий. « З букви- краплинки й звуку- сльозинки народиться одного дня на мир святе слово « а-м- про!, мовлене вустами янголятка, і опромінить хату, як дарунок Божий, тільки не дане нам запам'ятати ця мить, як не згадати того дня, коли над нащрю колискою вперше нахилилася мати. Це — мить, і це — вічність, тому що мама завжди з нами, вона живе в нас, у наших дітях і онуках, у всьому нашому роді й береже нас і благословляє на добро» (Ярема Гоян).

Провідна. Тому не дивно, що так багато художників зверталися у своїй творчості до образа дружина-матюкай. Часто в такий спосіб вони прославляли свою матір. Це Борис Олійник і Дмитро Павличко, Олександр Білаш і Дмитро Луценко, Ганна Чубач і Антоніна Листопад, Святослав Крещук, Євгеній Гуцало, Василь Сухомлинський і багато інших.

Ведучий. Після закінчення медучилища дівчину з Рівненщини доля послала далеко від будинку. Нині Антоніна Листопад — лікар-невропатолог Луганщини. Але щодня думками вона в батьківській садибі з рідною ненькою, якої, як сповідь, присвячує одну за однією поезії, як сповідь, як покаяння.

3-і читець.

ПОКАЯННЕ СЛОВО

    Вибачте мене, мама,

    Посмертно вибачите...

    Тяжкії гріхи перед Вами Буду Нести,

    Як хрест на Голгофу.

    Вибачте мене, мамочко-мама,

    За мізер моєї турботи Ой, що ж наробили

    Ви, ока... Навіщо проспали смеркання?

    Простіте всі дні й усі ночі,

    Які я украла в Прощання.

Матусенько, мамцю, любов... Святий Материнський Дієприкметник! Найбільший мій гріх — нарікання На Ваші нестерпні страсті. Прийшло таки Ясновидіння, И пізно...

Як жити з Невдячністю?! Найтяжчий мій гріх — нетерпіння. До тієї святої Терплячості! Зозуленька сиза, матусенько-мамо... Кує незворотньо скорбота. Важкі гріхи перед Вами Буду Нести, як Хрест На Голгофу!

4-і читець.

До української Матері Без Свята немає Святині. Кришталяться будень. У часі! А Мати — найстарша Богиня В сімейному іконостасі.

Без роду немає сім'ї. І ранок уже, начебто вечір. А мати в найтяжчу годину Побере все горі на плечі.

    Без пещення немає Любові. Сини про це знають і дочки. ...А Мати — те Вічна Покрова. Накриє останнім листочком.

    Життя у квітах мальовничих.

    Не всім подарує по зірці.

    А Мати — суддя

    І захисник!

За вищим заходом у мірці. Провідна. Мама! Є чи на миру слово більш прекрасне й ніжне? У матері добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — у ньому ніколи не вгасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. У народі говорять: « Як під сонцем квітам, так з матір'ю дітям», «Немає кольору цвітнішого, як маківочка, немає й роду ріднішого, як матіночка».

І скільки б тобі не було років — п'ять або п'ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її пещення, її погляд. Чим більша твоя любов до матері, тем світліше й радісніше твоє життя.

2-і читець.

    Є чи у світі що світліше? Є чи у світі що світліше

    За мамині очі,

    Що всі зорять над дитинками,

    Як удень, так і вночі?

    Є чи у світі що щиріше,

    Як серденько мами,

    Яке б'ється для дитини

    Днями й ночами?

    Є чи у світі що дорожче,

    Як мама улюблена,

    Що трудиться для дитини

    До ночі від ранку.

    (Іванна Блажкевич)

Ведучий. І хочеться так низько кланятися трудівницям, щоб здійснилися сонячні мрії материнські й надії, щоб оточувало їхнє синівське тепло й доброта, щоб безмежно раділи вони за успіхи своїх дітей.

Перші поняття про щастя, добро й пещенню нерозривно зв'язані в нас із образом найбільш дорогої людини — матері. А мамина колискова звучить найніжнішої музикантом і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається мир людини до добротворення й снаги.

(Звучить колискова).

5-і читець.

    Я — син. Я — мамине крило

    Я — син. Я мамине крило.

    Гільце, яке в мир широкий проросло.

    Я народився характером веселий,

    Таким я виріс, так мені й ростити...

    Я хлопчик звідти, де співають села,

    Де танцями розгойдані мости.

    Я з тих країв, де люди люблять сонце

    І сміх такий, що шкіру пробива,

    Де жайворонок у поле служить охоронцем,

    Лелека у дворі гніздо звива..

    Я — син. Я — мамине крило.

    Гільце, яке в мир широкий проросло.

(Обілаш)

(Пісня Анатолія Пашкевича на слова Дмитра Лу-Ценка «Будинок мій, білий дім»).

    Будинок мій, білий дім,

    Рідна моя сторона.

    Пахне любисток і м 'ята,

    Мальви цвітуть край вікна.

    Будинок мій, білий дім,

    Казко тепла й доброти.

    Тропа від тебе хрещата

    В'ється в далекі мири.

    У будинку спокійно й затишно,

    Вечір десь бродить у гаї.

    Мати задумливо й ніжно

    Гладить голівку мою.

    Мама, чого засумували?

    Дайте тепла ваших рук.

    У будинку на пам'ять залишилися

    Болі й тривога розлук.

    Будинок мій, білий дім,

    У білому світі одна

    Пахне любисток і м 'ята,

    Мальви цвітуть край вікна.

    Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: