Екзамен

  

- Розкажу,- відмовив, трохи заспокоївшися, хлопець і почав розказувати. - А шо,- зненацька перехоплює його оповідь член,- хорошо сделал Хам с отцом? - Hi… - Обикновенно, он отца не уважал, посмеялся с него… за то ему і наказаніє. А ти уважаєш отца?

Слушается? - зненацька грізно запитується член. - Слухаюсь…

- відмовляє переляканий його голосом хлопець. - То-то!…

Всегда должно слушаться, потому отец обикновенно єсть родитель! - промовля член, удаючись уже до всіх школярів, а ті зо страхом дивились на все, що робилося у їх перед очима. - Тепер по арихметикє! От я вже сам єго спрошу,- промовив член. Тут уже було його широке поле до діяльності, і він, розгорнувши свого завдачника і нашукавши по прикметах завдачу почав нею мучити хлопця.

На щастя хлопець знав. - Тепер по-руському! - Читай! - промовив учитель, показуючи хлопцеві в книжку. - «Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки»…

і т. і. - Розкажи! Хлопець ламаною великоруською мовою переказує прочитане, всячину плутаючи: - …вона слихала, шо у людей больші руки і очки…

стоїть та й крутить хвостом… - Да, очки надела,- додає член.- Хорошо! Будеть! - промовив він і, нахилившись над реєстром, хотів 'писати «балли». - Может бить, пісать єщо?

- спитавсь учитель. - Мм…- муркнув член, погадавши, мабуть, про недосяжні правила правопису.- Нехай пишеть!… Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці. Потім почали виправляти помилки.

Член якось підсунув до себе книжку і, звіряючи з нею написане, знайшов дві помилки. Зоставалось їх ще з п'ятеро, але член сказав, що все останнє так, і хлопця пущено. Саме таким робом узялися й до другого школяра. Тільки, як дійшли до арифметики, бідолашний ніяк не міг рішити завдачу - даремно направляв його вчитель, даремно підганяв член.

Нарешті, член не вдержавсь: - Шо ето? - зненацька крикнув він.- Арифметики не знають, щитать не умєють! Ви учитель, ви нічего не делали! Я в училищний совет на вас подам рапорт! Бідолашний учитель тільки крутивсь на одному місці.

Школярі сиділи білі, як крейда. Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше, і перейшло, нарешті, у голосні заводи плачу. Плакав саме той маленький хлопчик, що ще заздалегідь хотів утікати від «пана». - У!

Я не хочу тут!… Я не хочу! Я додому піду! - ридаючи казав він. Почувши це, член зупинився. Вчитель побіг до хлопця.

Але він не зважав на вмовлення і не покидав ридати і намагатися додому. Довелось пустити його з школи. Бачачи, що вже переборщив, член притих. Екзамен останніх шістьох хлопців, що здавали на «свідоцтва», відбувся тихо, надто, що всі вони «арихметику» знали, і пан член не мав рації сердитися. Нарешті скінчили. Пан член устав. - А тєх не будем екзаменовать?

- спитавсь учитель, показуючи на школярів першого та другого року. - Ннєт… Та они умєють читать?… - казав утомлений член, поглядаючи на годинника: було вже шість годин. - Хлопці, читать умєєтє? - запитався він у школярів.

- Умієм… - несміливо відмовили деякі. - А щитать?

Ну: дважди сєм? - Чотирнадцять! - гукнули всі відразу.

- А 25 без 7? - Вісімнадцять. - Ну…- промовив член, вагаючись. - Може, закусить би… - обізвавсь батюшка.

- Обикновенно… не мішало б… Ну, дєті,- знов озвався він до школярів, а ті чогось повставали,- значить, ви тепер получите свідєтельство - коториє екзамен здали, а коториє нет, то, обикновенно, учітеся, потому шо наука… то-єсть… потому, шо без єї человек тьомний… А арихметику, особливо арихметику, шоб знали. Потому, обикновенно, арихметика - то велика наука!…

- і показуючи великість «арихметики» яко науки, пан член підняв угору проти лоба пальця і погрожаючи, штрикнув їм у повітря. Далі течія членового красномовства всохла, і він став, не знаючи, що казати… Школярі, батюшка, вчитель і собі стояли, не знаючи, що їм робити. - Так от шо…

теє…- почав знову член, згадавши, як він колись був укупі з інспектором на екзамені і як саме той закінчив його, - школа у вас хорошая, і я так доложу у совет. I арихметику знають,- один не знаєть, ну, та то вже нічево… - І член так само, як і інспектор, подав руку вчителеві та батюшці.

- Так їх распустіть? - спитав учитель.

- Еге, да… - Читайте молитву! - промовив учитель. Хлопці, тупочучи ногами, повернулись до ікони. Прочитали молитву.

- Ну, тепер теє… домой ідіть! - почав член. - А ми до вас, батюшка. Обикновенно треба закусить. Може б того…

й водочка?… - А всенепримінно!… Як же!… Пожалуйте!… - Так, так… От ми там і протокол екзаменськой подпишем… 1884.

Краткий пересказ
Рейтинг
( Пока оценок нет )
Русский язык и литература/ автор статьи
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный Отличник