Кальницкий Яків Ісакович

  

Дата народження - 23 жовтня - 1895 Дата смерті - - 1949 Кальницький Яків Ісакович народився 23 жовтня 1895 долі в колишньому Катеринославі в сім'ї дрібного маклера. Належної освіти здобути не зміг, прогибів в окопах першої світової війни понад два роки. А з лютого 1917 долі з головою поринув у вир революційної руйнації старого світу, формував дружини Червоної гвардії, командував червоноармійським полком у кривавій хурделиці громадянської війни. Певний година служив у ДПУ, затім вступивши на навчання до Дніпропетровського металургійного інституту. 1924 долі опублікував автобіографічні нотатки "Від лютого до Жовтня". Окрилений успіхом, полишив навчання, переїхав до Харкова й цілком віддався творчій роботі.

Перу Я. Кальницького належати книжки повістей та оповідань "Усяке буває" (1925), "У багряному кільці" (1927), ,"0строзубая камса" (1928), "Людина, якого вбили" (1929), "Син полку" (1931), "Вогні в Арктиці" (1934), "Лист в Америку" (1934), "Острів блакитних песців" (1937), "Новоземельские оповідання" (1938Остання збірка мимовільно стала фатальною в долі її автора. Так сталося, що її примірник він подарував з автографом своєму давньому знайомому Едуардові Єнукідзе, братові незмінного секретаря ВЦВК Авеля Єнукідзе. Та коли брати Єнукідзе з волі Сталіна були піддані репресіям, під годину боягузові у квартирі "запеклого троцькіста", молодшого з них, було знайдено книжку Я. Кальницького з дарчим написом. Для харківських служителів сталінської Феміди цього виявилося досить, щоб звинуватити її автора в приналежності до "антирадянської сіоністської шпигунської організації".

4 червня 1938 долі Кальницького було заарештовано. А вже 18 червня його змусили написати розлоге зізнання в тому, що він давній і заклять сіоністський шпигун і затятий антирадянець. Як же сталося, що бойовий червоний командир так швидко, за якихось два тижні перебування за ґратами, вщент морально зломився, збезчестив своє минуле й майбутнє? Вичерпну відповідь на це запитання давши в листі до Сталіна сам Кальницький. Виявляється, одразу ж після арешту його було кинуто на так звану горішню "жаровню" - у крихітну камеру № 53, де на запаскудженій підлозі знемагало в п'ятдесятиградусній спеці, у задусі та смороді, без води і їжі вісімнадцятеро в'язнів. Уже на першому допиті слідчий Паволоцький із своїми підручними ґрунтовно "ознайомив" колишнього героя громадянської війни з методами "обробки" непокірливців.

І на прощання порадив напівпритомному письменникові: "Якби мі хотіли тобі знищити, те розстріляли б без зайвих розмов. Алі нам потрібно, щоб ти розкаявся, склав зброю. Розколись, що ти сіоністський шпик, і будеш жити, дихати, може, й писати... " Вночі перед 18 червня Кальницький прийняв фатальне рішення. А вранці попросивши в наглядача олівець і папір щоб написати "щиросердне зізнання".

На віддяку Паволоцький розпорядився перевести податливого в'язня з "жаровні" до іншої камери й не мордував, як інших, нічними допитами. А сам зайнявся розшуком Шабсая Цві, рабина з Палестини, який, за свідченням Кальницького, нелегально приїздив до Харкова. Та збігали тижні, минали місяці, а наслідки були нульові, аж поки один із столичних "шерлокхолмсів" не впізнав у загадковому рабині Шабсаї Цві середньовічного єврейського лжемесію Саббатая Цеві, котрий в 1666 році проголосивши собі намісником Бога на землі й обіцяв повернути всіх євреїв з вигнання в землю обітовану й з'єднати їх із християнами в єдиній вірі.

Цю загадку повністю підтвердив і викликаний 3 вересня на допитий Кальницький. Він категорично відмовився від своїх попередніх свідчень, заявивши, що всю оту нісенітницю з рабином Шабсаєм придумавши "у стані тяжкої моральної й фізичної депресії під впливом камери й під тиском слідства". І далі: "Я швидше дам собі вбити на допитах, аніж підтримуватиму брехливу версію".

Годі слідчий без зволікань сфабрикував свідчення давно стертого на гулагівську пилюку колишнього міністра в єврейських справах при Петлюрі Пінсуха Червоного, нібито Красний свого години особисто завербував Кальницького в антирадянську сіоністичну терористичну організацію й доручив проводити серед письменників розкладницьку агітацію. А щоб це свідчення було підперте буцай якимось доказом, зажадав від керівництва Харківської організації Спілки письменників характеристику Кальницького, і невдовзі одержавши за підписом І. Плахтіна, Л.

Юхвіда і Ю. Смолича такий документ: "За годину перебування в Харківській організації письменників член СП Кальницький Я. І.

неодноразово на зборах, а також у приватних розмовах висловлював політичне шкідливі, а годиною й відверто антирадянські випади... Часто у своїх промовах говорив: "Припустимо, що фашисти переможуть нас...

" Таким чином створюючи пораженські настрої й об'єктивно утверджуючи переконання про можливість і невідворотність воєнної інтервенції проти СРСР... На зборах Кальницького неодноразово попереджували й критикували подібні його випади...

Коли парторганізація з активом письменників викривала ворога народу Галушку Д. О.

, Кальницький активно виступав на захист Галушки. У боротьбі нашої організації з ворогами народу ніякої участі не бравий, навпаки, як це засвідчує приклад із Галушкою, або захищав їх, або стояв осторонь... Задовго до арешту Єнукідзе Кальницький мав із їм тісне спілкування: бував у нього на квартирі, дарувавав йому свої книги, користувався автомашиною й постійно вихваляв Єнукідзе. Під година суднового процесу над троцькістсько-зінов'євською бандою Кальницький приховав від організації факт своїх зв'язків із вищезгаданим ворогом народу, не допоміг своєчасно викрити ворога народу... " Крім цього громадського доносу, Паволоцький долучив до справи показання "об'єктивного" свідка, якого знайшов в особі прозаїка-фантаста В. Владка, котрий 9 березня 1939 долі так охарактеризував свого вчорашнього колегу: "Впродовж усього свого перебування в СП Кальницький маскувався під радянського громадянина й патріота, носія революційних заслуг...

Під цією машкарою він уміло й підло приховував своє справжнє обличчя ворога. Ті, що мі вважали його "дурістю", "зривами", насправді було майстерним проявом ворожої тактики, скерованої на ті, щоб тихенько-нишком, непомітно шкодити, вести непомітну з першого погляду, а тому особливо шкідливу антирадянську, антипартійну агітацію. Я вважаю, що Кальницький є одним із найуміліше замаскованих ворогів, що й допомогло йому так довго триматися невикритим".

13 березня 1939 долі Кальницькому пред'явлено обвинувальний висновок про ті, що він належить до "антирадянської сіоністичної терористичної організації, до якої був завербувань міністром у єврейських справах при Петлюрі Красним". Проте Кальницький винним собі не визнав і продовжував посилати скарги на ім'я Берії, Ворошилова, Корнійчука, Папаніна, Вишинського, Сталіна. Все-таки 29 жовтня 1939 долі особлива нарада при НКВС винесла вирок (протокол № 38): ув'язнити Кальницького Я.

І. на три роки у виправно-трудовий табір. Покарання він відбував в Онегтабі на ст.

Пукса Північної залізниці. Незважаючи на всі клопотання його й рідних, рішення особливої наради так і не було переглянуто. Він повністю відкалатав рядків ув'язнення й повернувся до Харкова за тиждень до качану Великої Вітчизняної війни.

Проте пера в руки більше ніколи не взявши й не писав ні книжок, ні дарчих написів на них Помер у забутті й нестатках у лютому 1949 долі Згідно з Указом Президії Верховної Заради СРСР від 16 січня 1989 долі "Про додаткові заходь по встановленню справедливості щодо жертв репресій, що малі місце в період 40-х і на качану 50-х років" Кальницький Я. І. повністю реабілітований. У багряному кільці1927 6Острів блакитних песців19372Усяке буває1925 7Острозубая камса19283Кінець підземного міста 1948 8Лист в Америку19344Новоземельские оповідання1938 9Син полку19315Вогні в Арктиці1934 10Чоловік якого вбили1929

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: