Метафора

  

Метафора (Гречок. метафора-перенесення) Метафора - один з найважливіших тропів. Метафора йде з тої ж глибини століть, що й поезія. Вона лежить в ос-новании найстарших поетичних текстів - заклинань Вона - і в основі пос-ловиц, приказок, загадок - цих самих древніх з нині існуючих ви-дов народної творчості Метафорою в широкому розумінні вважають будь-яке слово або вираження, ужите в переносному значенні: годинники біжать, час летить, каяття з-звістки або її пробудження й т.

п. Такі метафори, повсякденні для нашого мовлення, ставляться до явищ загальнонародної мови, а не художньої про-різницю, якщо, звичайно, у системі поетичного тексту вони не здобувають інших значеннєвих відтінків Народження поетичної метафори картинно показано в бунинских рядках про бедуїна: И він дрімотно ниє, оспівуючи Спека, олеандр, герань і тамарикс Сидить як яструб. Пегая абая Сповзає із плечей... Поет, розбійник, гикс! Геть закурив - і радий, що з тонким димом Зрівняє у віршах вершини за Сиддимом. «Складати гарні метафори - значить помічати подібність»,- писав Арис-Тотель.

Принцип подібності, закладений у метафорі, характерний у тій або іншій формі для всіх поетичних тропів. Тому художнє мовлення, насичену тропами, називають метафоричною. З російських поетів метафориче-ский стиль властивий у високій мері Державіну, Лермонтову, Фету, Маяків-Скому, а із прозаїків отут раніше інших варто назвати Гоголя: «Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над строкатими городами, що осіняються ставними соняшниками.

Сірі стоги сіна й золоті снопи хліба станом розташовуються в поле й кочують по його незмірності. широкі галузі, Що Нагнулися від ваги плодів, черешень, злив, яблунь, груш; його чисте дзеркало - ріка в зелених, гордо піднятих рамах... Як повна хтивості й млості малороссийская ніч!» Властиво Метафора - це троп художнього мовлення, що виникає з якого мається на увазі порівняння предметів, явищ, дій чиГолова ти, голівонька!

Що на груди ти наклонилася? Отчого ти без часу Білим інеєм покрилася?

«Інеєм» И. Суриков замінив поняття «сивина», тому що в самому інеї знайшов загальну ознаку із сивиною. Причому при переносі значення поет ми-новал порівняння (сивина, як іній), виявивши своєму читачеві зразок позначка-фори Де меж темних лип світився Монастир святої... Два рядки, а як широко й глибоко світить метафора В. Жуковського!

Метафора може бути виражена будь-якою знаменною частиною мови. Частіше інших використовують ім'я іменник і дієслово (метафора, передане име-ньому прикметником, утворить інший троп - епітет): Я їхав до вас: живі сни За мною вилися юрбою грайливої, И місяць із правої сторони Супроводжував мій біг запопадливий (А. Пушкін) Як тільки сніг почнуть буравити Струмки квітня уздовж доріг, Знову весна тобі представить Всіх весен прожитих урок (А. Твардовский) Я торкав аркуші вкалипта И тверді пір'я агави, Мені співали вечірню пісню Аджарії солодкі трави (Н.

Заболоцкий) Метафора може бути одиночної (як у наведених прикладах) і рас-пространенной на кілька рядків. Іноді метафора охоплює стихотво-рение цілком («Віз життя» А. Пушкіна, «Чаша життя» М. Лермонто-Ва). В останньому випадку вона офарблює ліричне переживання відтінком алегоричності: ДРУЖБА Скотившись із гірської висоти, Лежав у поросі дуб, перунами розбитий; А с їм і гнучкий плющ, навкруги його оповитий...

Про дружба, це ти! (В. Жуковський) Дуже винахідливий у метафорах фольклор. От зображення труни в од-ном із плачів: Це кручене-те гніздечко По низі не обложеное, По середочке не мшоное, По верху не щеломченое; Немає брусових білих крамничок, Немає косивчатих віконечок! Серед різних типів метафор особливою витонченістю виділяється схована метафора.

Звичайна поетична метафора легко виявляє себе. Коли в Пушкіна мріяння тісняться «юрбою грайливої», ми добре розуміємо, що «юрба» ужита в переносному значенні, інакше вийшло б щось не-суразное. А схована метафора як би ховається за прямим або яким-небудь іншим переносним значенням. Її треба відчути: Яка холодна осінь! Надягни свою шаль і капот; Дивися: через дрімаючі сосни Начебто пожежа повстає Сяйво північної ночі Я пам'ятаю завжди біля тебе, И світять фосфорні очі, Так тільки не гріють мене «Дрімаючих» і «пожежа» Фета, здавалося б, звернене до миру природи. Ні та, ні інша метафора анітрошки не суперечать такому сприйняттю. Однак поет переніс акцент із картини зовнішнього миру на внутрішні, душев-ние, глибоко заховані інтимні переживання.

Героїня вірша в «дрімоті» залишилася байдужа до «пожежі», викликаному нею же. До неї обра-щени й пізні рядки поета: «Ужель ніщо тобі в той час не шепнула: Там людина згорів!» Наскільки схована метафора відмінна від звичайної, можна легко відчути, зрівнявши «пожежу» Фета з метафоричним «пожежею» Маяковського: Мама! Ваш син прекрасно хворий! Мама! У нього пожежа серця Скажіть сестрам, Люді й Оле,- Йому вже нікуди дітися Схована метафора - один з різновидів езопівської мови.

Лермон-Тов, що прозрів у своєму оточенні безідейність, нікчемність, порожнечу, горестно подякував творця «за жар душі, розтрачений у пустелі». Твір прочитав: 13094 Коментарі (1)
Спасибі... Автор: Дар'я, Січень 30, 2014 Велике спасибі +3 Оновлено ( 25.11.2014 12:51 )

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: