Опис природи у вірші Фета «Ще весни запашної млість»

  

Вірш «Ще весни запашної млість...» було написано в 1854 році вже відомим поетом, визнаним майстром пейзажної лірики. Автор малює картину тільки весни, що зароджується, скоріше, її передчуття: Ще весни запашної млість До нас не встигла низойти, Ще яри повні сніги, Ще зарозвівайся гримить віз На замороженому шляху Вірш невеликий по обсязі - у ньому всього три пятистрочние строфи. Дві з них композиційно продовжують один одного, підкреслюючи зимові прикмети навколишнього пейзажу. Сонце гріє «тільки-но опівдні», ще прозорі й голі дерева, «і соловей ще не сміє зайняти в смородинному кущі»- не прийшов ще його час. Але третя строфа представляє собою антитезу двом попередньої, і в ній-те і є головна думка поета, що тонко почуває прийдешнє пробудження природи: Але возрожденья звістка живаючи Уж є в пролітних журавлях, И, їхніми очами проводжаючи, Коштує красуня степова З рум'янцем сизим на щоках Відчуття відродження природи витає в повітрі, воно передається людині й проектується автором безпосередньо на людину - степову красуню, по собі чувствующую холод, але мрійливо, що очікує весну, як очікує її й вся природа. Ця замальовка живої картини передає одну невловиму мить, за допомогою використовуваних автором художніх засобів створюючи яскраве емоційне враження.

Цієї мети, як завжди в автора, служать епітети («запашна весна», «заморожений шлях», «пролітні журавлі»). Більшу роль у цьому випадку грає синтаксичний паралелізм, підлеглий, як уже було сказано, композиційному задуму настрою добутку. У перших двох строфах це повтори як окремих слів («ще»), так і обраної автором синтаксичної моделі. Третя строфа, як антитеза, починається зі сполучника «але» і є виразним засобом передачі авторської ідеї, підпорядкованим загальної мети. Створення напружено-емоційної картини природи, передача тонкого, майже невловимого почуття ліричного героя, його радості, трепетної новизни відчуття - от риси, що відрізняють пейзажну лірику Фета й дають йому право називатися тонким художником природи, натхненним майстром поетичної творчості А.А. Фет заслужено й широко відомий як тонкий лірик, чуйний художник, що створив яскраві, незабутні картини природи, відбивши сложнейшие переживання людської душі.

Фета-Лірика не цікавили суспільні й політичні проблеми сучасності, за що його, як представника «чистого мистецтва», засуджували й висміювали революційно-демократичні літературні діячі. Головними для поета стали «вічні» теми: природа, любов, краса. Його вірші музичні, його образи хвилюють звуками, заходами, вони майже відчутні, зримі, як прекрасні яскраві миті життя. Природа у Фета одухотворена й гармонічна душі людини, вона взаємозалежна з настроєм і світовідчуванням ліричного героя. Як писав сам А. А. Фет у передмові до третього випуску віршів «Вечірні вогні», вона хотів би знайти в поезії «притулок від всіх життєвих скорбей», і таким притулком стає для нього насамперед природа, її невловимий мир, пронизаний думкою про красу й вічність Вірш «Ще весни запашної млість...

» було написано в 1854 році вже відомим поетом, визнаним майстром пейзажної лірики. Автор малює картину тільки весни, що зароджується, скоріше, її передчуття: Ще весни запашної млість До нас не встигла низойти, Ще яри повні сніги, Ще зарозвівайся гримить віз На замороженому шляху Вірш невеликий по обсязі - у ньому всього три пятистрочние строфи.

Дві з них композиційно продовжують один одного, підкреслюючи зимові прикмети навколишнього пейзажу. Сонце гріє «тільки-но опівдні», ще прозорі й голі дерева, «і соловей ще не сміє зайняти в смородинному кущі» - не прийшов ще його час.

Але третя строфа представляє собою антитезу двом попередньої, і в ній-те і є головна думка поета, що тонко почуває прийдешнє пробудження природи: Але возрожденья звістка живаючи Уж є в пролітних журавлях, И, їхніми очами проводжаючи, Коштує красуня степова З рум'янцем сизим на щоках Відчуття відродження природи витає в повітрі, воно передається людині й проектується автором безпосередньо на людину - степову красуню, по собі чувствующую холод, але мрійливо, що очікує весну, як очікує її й вся природа. Ця замальовка живої картини передає одну невловиму мить, за допомогою використовуваних автором художніх засобів створюючи яскраве емоційне враження. Цієї мети, як завжди в автора, служать епітети («запашна весна», «заморожений шлях», «пролітні журавлі») Більшу роль у цьому випадку грає синтаксичний паралелізм, підлеглий, як уже було сказано, композиційному задуму настрою добутку. У перших двох строфах це повтори, як окремих слів («ще»), так і обраної автором синтаксичної моделі. Третя строфа, як антитеза, починається зі сполучника «але» і є виразним засобом передачі авторської ідеї, підпорядкованим загальної мети. Створення напружено-емоційної картини природи, передача тонкого, майже невловимого почуття ліричного героя, його радості, трепетної новизни відчуття - от риси, що відрізняють пейзажну лірику Фета й дають йому право називатися тонким художником природи, натхненним майстром поетичної творчості

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: