ПОХОДЖЕННЯ АРУМиН

  

Проблема походження арумин викликає серед учених менше розбіжностей, чим походження інших груп румун. Сьогодні історики й лінгвісти майже одноголосно сходяться в думці, що арумини є нащадками древнього романизованного населення Мезии. Присутність у мові арумин і дакорумин ідентичних за формою й значенням давньогрецьких елементів, елементів, загальних з албанською мовою, а також давньослов'янських елементів, приводить до висновку про те, що арумини перебували в контакті з дакоруминами. Причому яка-небудь єдність цих двох груп румун може бути визнано тільки якщо допустити, що предки арумин до IX - X століть проживали на північному сході Балканського півострова й не є автохтонним населенням на території теперішнього проживання.

Ця гіпотеза підтверджується й лінією Жиречека. Арумини могли сформуватися тільки на романизованной території, тобто північніше лінії Жиречека. Якщо визнати аруминское населення автохтонним на місці теперішнього проживання, неможливо буде пояснити той факт, що, проживаючи на територіях, значно віддалених друг від друга, арумини й дакорумини носять однакове етнічне ім'я й говорять на настільки близьких мовах (маючи на увазі ідентичну структуру латинського елемента, подібні еволюційні процеси, загальні древні лексичні запозичення (грецьку й слов'янські), а також лексику, загальну з албанським, т.

е происходящую з єдиного трако-дакийского субстрату). Румунський лінгвіст Т.

Капидан, підтримуючи ідею генезису більшої частини арумин на півночі Балканського півострова, уважає все-таки можливої автохтонность деякої частини аруминского населення, в основному населення Пинда, на місцях сучасного проживання. Висуваючи цю ідею він опирається на існування деяких топонімічних назв, у яких присутні фонетичні явища, що зустрічаються тільки в латинських елементах румунської мови (интрвокальний l > r, початковий v > b; o у назальній позиції > u): Saruna (назва міста Салоніки) < Salona, Baiasa (назва ріки на Пинде) < Vavisa і Lasun (назва місцевості на Пинде) (ср. гречок. Elason, Elasona).

Але сам учений визнає, що “у нас немає достатніх даних для впевненого доказу знаходження історичної батьківщини арумин на півдні Балканського півострова. Історичні факти, а також еволюція мови, говорять про переміщення арумин з півночі.” Не крім можливості збереження на Пинде яких-небудь “залишків споконвічного романизованного елемента”, Капидан зауважує, що для повного підтвердження існування безперервності романського елемента на даній території необхідні додаткові факти. Пізніше, залишивши свою непевність, Капидан рішуче вертається до своєї ідеї про автохтонности арумин на Пинде, не підтверджуючи її якими-небудь додатковими аргументами Про переміщення арумин з півночі Балканського півострова говорять і історичні джерела. Візантійський історик Кекауменос (XI століття) дає наступну історичну довідку у своїй праці: “Вони (арумини з Пинда) - ті самі даки й бесси, які спочатку проживали поблизу Дунаю й ріки Сау, називаної тепер Сава, і де зараз живуть серби...

Утікши звідти, вони розселилися по всьому епиру й Македонії, здебільшого осівши в Елладі. ” Віддаючи борг цінності історичних відомостей, наданих нам Кекауменосом, до думки середньовічного історика щодо знаходження історичною батьківщиною арумин у дунайських регіонах Балканського півострова треба все-таки ставитися критично.

Починаючи з X-Го століття й протягом усього періоду Середніх Століть вказівки на присутність арумин на півночі Балканського півострова зустрічаються все частіше й частіше як у візантійських хроніках і історичних працях, так і в описах подорожей по Греції й Придунайських територіях Першим певним згадуванням про аруминах є свідчення візантійського історіографа Кедреноса, що ставиться до 976 року. Воно пов'язане з убивством влахами в містечку, названому “Стежарий Фрумош”, розташованому між Касторией і оз.Преспа, на півночі Греції, одного із чотирьох синів македонського правителя Шишмана, Давида До кінця X-Го століття побічно можна віднести й інше свідчення про аруминах: анонімний автор XII століття повідомляє, що його онук, якийсь Никулица, одержав від імператора “влада над влахами з Еллади”. Одинадцятим століттям датуються два історичних свідчення. Перше, стосовне до 1019 року, говорить про перехід всіх влахов Македонії під юрисдикцію імператора Василя Другого. Друге свідчення являє собою особливий інтерес і приписується Кекауменосу. Відомий візантійський історіограф XII-Го століття приділяє влахам багато місця у своєму трактаті по стратегії.

Крім вказівки на переміщення арумин з півночі Балканського півострова, про яке згадувалося вище, він рассказивиает про повстання румунів з Пинда в 1066 році під керівництвом Никулици, “володаря й голів влахов”. У наступному столітті (1105 рік), у зв'язку з конфліктом арумин із ченцями, у який на прохання Константинопольського патріарха змушений був втрутитися імператор Олексій Комненул, зафіксована присутність арумин на півострові Калхида.

Тим же XII-М століттям (1170 рік) датуються свідчення мандрівника Веніаміна з Тудели, що посилається на існування якоїсь Влахии, “населення якої займає територію по Пинду, але саме називає себе влахами”. З XIII століття починають зустрічатися згадування, що ясно свідчать про створення деяких державних утворень арумин у Греції.

В багатьох документах говориться про “Великий Влахии” і “Малої Влахии”, розташованих в етиолии й Акарнании, а також про “Верхній Влахии” на північному сході епира. Всі ці дані говорять про численність арумин у районі Пинда. Про аруминах говорить і истоториограф султана п'ятнадцятого століття Лаоник Халкокондил, що відзначає явне й близьке споріднення арумин сдакоруминами. У старій румунській історіографії арумини згадуються спочатку Стольником Костянтином Кантакузино, а потім Дмитром Кантемиром.

Варто відзначити, що ці автори, подібно Халкокондилу, констатують лінгвістичну й етнічну ідентичність арумин з дакоруминами, підкреслюють єдність румунів з півночі й півдня Дунаю. У сучасній історіографії арумини стали відомі завдяки чудовому німецькому історикові Johann Thunmann (Untersuchungen uber die Geschichte der ostlichen europaischen Volker, Leipzig, 1774), що опублікував перший аруминский текст Висловлювалися й інші думки про походження арумин. П.Майор і Б.П.

Хашдеу, наприклад, говорять про північно-дунайське походження цієї галузі румун і про їхнє переселення з Дакии. Дивної й абсолютно неаргументованої є теорія грецького походження арумин, висунута А.Д. Керамопулусом. Відсутність наукової бази і явний тенденційний характер цієї теорії були компетентно продемонстровані Т.

Капиданом у книзі Originea macedoromanilor. Raspuns d-lui la Academia greaca din Atena, referitor la originea greaca a macedoromanilor, Bucuresti, 1939.

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: