Сюжет казки Бажова «Малахітова скринька»

  

Допитливий читач, взявши в руки цю книгу, неодмінно задумається над тим, чому вона так названа. Малахітову скриньку - ларчик із красивейшего уральського каменю, наповнений прикрасами з інших самоцвітних каменів, подарувала на весілля рудобою Степанові і його дружині Насті Господарка Мідної гори. Цей чарівний подарунок має важливий сенс для розуміння не тільки однойменної розповіді, але й всієї книги.

Скринька із зеленого "веселого" каменю, що бережуть і передають із покоління в покоління, нагадує про важку працю й завзятість добувачів уральських підземних багатств, про велике мистецтво народних майстрів, гранильщиков і каменерізів. Уральські робітники, майстри гірничої справи - герої розповідей П. П.

Бажова. Назва книги виявилося вдалим ще й тому, що письменник поступово "складав" у цей збірник, як у скриньку, всі нові й нові добутки. Розповіді, як дорогоцінні камушки, блискали й переливалися народною вигадкою, фантазією й були огранени, оброблені з більшою письменницькою майстерністю Першою книгою Бажова стали історичні нариси "Уральські були" потім пішли документальні нариси про історію революційного руху на Уралі, про колективізацію.

Однак його письменницька популярність пов'язана з публікацією перших розповідей - "Дороге имячко", "Мідної гори Господарка", "Про великого Полоза" і "Приказчикови підошви" Успіх перших розповідей спонукав Бажова продовжити роботу. Так він починав себе як письменник На I з'їзді радянських письменників А.

М. Горький говорив про суспільне значення й цінність фольклору. Він призивав збирати, вивчати й використовувати фольклор як одне із джерел літературної творчості. Ці думки великого письменника затвердили Бажова в необхідності донести до читачів все багатство фантазії, всю цікавість сюжетів поетичної творчості уральських робітників.

І за два роки до війни світло побачила книга "Малахітова скринька". Розквіт творчості письменника довівся на роки Великої Вітчизняної війни. Він звертається до історичного минулого Уралу, його кращим професійним традиціям, наступності робочих династій.

Особливо багато в ці роки він зустрічається й розмовляє зі старими робітниками, записує їхні оповідання. Бажовская "Скринька" поповнюється новими розповідями У час народної боротьби за перемогу книга виявилася особливо близької людям, що перебували вдалині від будинку. Бійці в листах із фронту писали Бажову, що книга про народну мудрість і майстерність учить пишатися віковою славою уральцев, міцніше любити Батьківщину й захищати неї від зазіхань ворогів Пошуки щастя - основна тема багатьох добутків російських письменників Досить своєрідно розказане про це в перероблених Бажовим переказах уральських майстрів Уральци не прийняли офіційного, далекого їм Бога, лицемірну й агресивну політику візантійських "святенників". Їхні язичеські поклоніння були набагато ближче простому народу Наприклад, Господарка Мідної гори не тільки охоронниця скарбів, але й покровителька сміливих, мужніх, творчо обдарованих людей Деталі барвистого портрета натякають на зв'язок героїні з миром природи. "Дівка невеликого росту, із себе ладна, і вуж таке круте колесо - на місці не посидить...

Коса не як у наших дівок бовтається, а рівно прилипла до спини. На кінці - стрічки не те червоні, не те зелені. Крізь светеют і тонко етак дзенькотять, начебто листова мідь". Відносини Мідної гори Господарки з людьми визначаються особливими умовами, так званими заборонами. Одним з них була заборона жінці спускатися в шахту, у впадання Господарки. Іншої - не женитися молодцеві, що хоче знайти її заступництво. Не випадково робітники побоювалися Господарку, уникали зустрічей сней.

От як описується Бажовим зустріч Степана з Господаркою: "Хлопець хотів було слово мовити, раптом його як по потилиці стукнуло - "Матір ти моя, так адже це сама Господарка! Її одеж-те. Як я відразу не примітив?

Відвела ока косою-те своєї... От, - думає хлопець, - лихо! Як би тільки ноги віднести, поки не помітила".

Творчості народних умільців, щирих художників належить одне з важливих місць у розповідях Бажова. Невтомний пошук характеризує майстра Данилу і його сина Митю, що прагнуть розкрити красу каменю, щоб "серце радувалося" у людей при погляді на їхню роботу - у цьому вони бачать щире щастя Непростий шлях до оволодіння майстерністю.

Теперішньому художникові нецікаво працювати по бездушному панському кресленню, вирізати візерунок, не вважаючись із властивостями каменю: "А де, запитую, краса каменю? Отут прожилка пройшла, а ти на ній дірки свердлиш так квіточки ріжеш.

На що отут вони? Псування адже це каменю А камінь-те який! Перший камінь!" Не приносить задоволення й копіювання дурман-квітки Важкий шлях Данили продовжує Митюнька, відданий, як у свій час і батько, у навчання до досвідченого майстра. "Митюнька весь цей установ перейняти перейняв, а немає-немає й придумає по-своєму".

Успіх приносить тонка ювелірна обробка простого матеріалу - змійовика так шлаків. Не застигла, а живаючи краса "тендітної гілочки" передана в його виробі: "У каждойягодке рівно зернятка видно й листочки живі, навіть маленько з вадами: на однієї дірки жучком начебто проколоті, на іншому знову іржаві цятки довелися". Але не всім дано оцінити майстерність умільця. Для пана головне - "скільки камені коштують". Довідавшись, що недорого матеріал, розгніваний пан роздавив і в пил розтоптав Митину "дорогу вигадку". Як і Данило, зник Митя: "Так і знайти не могли, а виріб його й потім люди видали.

Хто розумію-щи, ті дізнавалися її". Історичне минуле Уралу вплітається в розповіді Бажова не тільки епізодами освоєння гірських багатств, будівлі й розширення заводів. Поетична історія "Єрмакови лебеді" дає уральську версію переказу про скорення Сибіру Єрмаком.

Вона насичена місцевими повір'ями, одне з них - про недоторканність лебедів, що нібито колись указали богатие копалинами місця Народ завжди приписував своїм улюбленим героям особливу удачливість і невразливість від куль, а іноді й безсмертя. Треба цьому й Бажов. Чудесні сили природи, не тільки Господарка Мідної гори, але й чарівна кішка з палаючими вухами, як у казці, допомагають сміливцям.

"Стріляли, звичайно, у Дуняху не один раз, так вона, видно, на це щаслива вродилася, а в народі ще казали, начебто перед стрільцем котячі вуха вогнями замигтять, і Дуняхи не видно стане". Але та ж чарівна кішка губить невдачливого добувача, панського прихвосня Ваньку Сочня. Посміялася над ним і Господарка Мідної гори, пообіцявши, що він "на все життя буде задоволений" її подарунком. "Нагородив" його прикажчик зі своїх рук зуботичиною, а "від скарбниці" додали різками, після того як зелені камінчики звернулися в порох у руках пана.

Не допомагають чудесні помічники ні Яшке Зірко, ні Кузьке Двоерил-До, жадібним і корисливим людям. Всього їхнього зусилля опанувати секретами видобутку гірських багатств, знайти "ходок" або "трав'яну западенку" марні. Неспроста, видно, розповіді-те були "таємними"!

Їх зберігали в таємниці від панських служників, передавали з покоління в покоління тільки в сім'ях потомствених робітників Не вміючи пояснити місцезнаходження й розташування природних багатств, особливо золота, його форму - від крупинок до більших самородків-"лапотков", люди населили підземне царство, крім Господарки, що живе в юрах, іншими могутніми істотами. У розповідях Бажова владикою скарбів є Золотий Полоз, батько золотокосой дочки по ім'ю Золоте Волосся. Башкирський мисливець Айлип, побачивши її один раз, втратив спокій: "Дивиться, а за кущем на білому камінчику дівиця сидить краси небачену, нечуваної, косу через плече перекинула й по воді кінець пустила. А коса-те в їй золота й довжиною десять саджений. Річка від тої коси так горить, що ока не терплять" .

Іншими чудесними персонажами, пов'язаними із золотими родовищами, є Огневушка-Поскакушка й бабка Синюшка, здатна дівицею обернутися. До таких же персонажів належить і козлик Срібне копитце, і чудесні мураши (мурахи), і блакитна змійка. Ці розповіді Бажова ближче казкам, він і сам їх так іноді називав.

У цих розповідях золото й дорогі камені часто відкриваються дітям, особливо сиротам, знедоленим, тим, кому здавна співчуває народна казка Діти безкорисливі, їм властиві допитливість, прагнення побачити небачене, довідатися нов і невідоме, випробувати свої сили, прилучитися до праці. З достоїнством відповідає Дениска испитивающему його Жабрею: "Милостину не збираю. Виріс - свій хліб їм".

Коли ж розохочений його завзятістю Жабрей кинув йому під ноги золотий самородок, Дениска подивився тільки так сказав: "Такий би лапоток самому добути лестно, а чужого мені не треба". Підрослий Денис відправляється слідами Жабрея на видобуток золота. Шлях йому вказують муравьи-мураши. Підвели вони його до ходку, два камені лежать - не чи дати взяти губи. Старателеві потрібні й сміливість, і кмітливість, уміння не тільки знайти, але й добути: "Денис жваво привесился, очистив місце й давай з піску золоті лапотки виколупувати. Багато нарив і більших і маленьких.

Тільки дивиться - темній так темній стає, губи закриваються. Денис і метикує: "Видно, я поскупився, куди мені стільки?

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: