Тема війни в лірику А. Т. Твардовского
Почуття зобов'язання живих перед полеглими, неможливості забуття всього що происшли - основні мотиви військової лірики А. Твардовского. "Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся... скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живі. Це була частина мене", - писав поет
"Я вбитий під Ржевом" - вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовскому найбільш відповідній ідеї вірша - єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише "часткою народного цілого", і його хвилює, як і всіх, чиї "очі померкли", усе, що свершилось потім, після нього. Боязка надія на те, що "здійсниться слово клятви святий", виростає в міцну віру: нарешті-те потоптана "міцність вражої землі", настав довгоочікуваний День Перемоги
Він був від плеча до плеча нагороджений,
Але є чи така нагорода,
Що вислужив, виходив, вистраждав він? -
Мабуть, що немає. І не треба!
Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовскому матеріалом для створення маленької новели "Оповідання танкіста". Поет не просто переказав почуте від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частина провини ліричного героя за те, що забув запитати ім'я хлопчика
Вірш "Я знаю, ніякої моєї провини..." - лаконічне й пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з інший же - в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки "все-таки", що виражає сумнів, виводить на поверхню далеко сховане почуття не затихаючої згодом болю. "Я" - живий і "інші" - мертві - от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі. Многоточие означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову. Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких-небудь образотворчих ефектів
Поема "Василь Теркин" у жанровому відношенні - вільне оповідання-хроніка ("Книга про бійця, без початку, без кінця..."), що охоплює всю історію війни - від трагічного відступу до Перемоги. Глави поеми пов'язані з різними подіями війни: "На привалі", "Перед боєм", "Переправа", "Гармонь", "У настанні", "На Дніпру".
В основі поеми - образ головного героя - рядового Василя Теркина. Реального прототипу в нього немає. Це збірний образ, що з'єднує в собі типові риси духовного вигляду й характеру звичайного російського солдата
Теркин - хто ж він такий?
Скажемо відверто:
Просто хлопець сам собою
Він звичайний
Втім, хлопець хоч куди,
Хлопець у цьому роді
У кожній роті є завжди,
Та й у кожному взводі
Образ Теркина має фольклорних корінь, це "богатир, сажень у плечах", "веселун", "людина колишній". За ілюзією простацтва, балясів, бешкетництва ховаються моральна чуйність і почуття синовнего боргу перед Батьківщиною, здатність без фрази й пози зробити подвиг у кожній момент
Подвиг солдата на війні показані Твардовским як щоденна й тяжка ратна праця й бій, і перехід на нові позиції, і нічліг в окопі або прямо на землі, "заслонясь від смерті чорною тільки власною спиною...". А герой, що робить цей подвиг, - звичайний, простий солдат:
Людина простої закваски,
Що в бої не далекий побоювання...
Те серйозний, те потішний,
...Він іде - святий і грішний...
В образі Теркина Твардовский зображує кращі риси російського характеру - сміливість, завзятість, спритність, оптимізм і величезну відданість своєї рідної землі
Мати-Земля рідна наша,
У дні лиха й у дні перемог
Немає тебе світлішай і краше,
І желанней серцю немає...
Саме в захисті Батьківщини, життя на землі полягає справедливість народної Вітчизняної війни: "Бій іде святий і правий, смертний бій не заради слави - заради життя на землі".
