Жень-Шень, у скороченні

  

Всі добутки в скороченні цього автора В стін граду невидимого Жень-Шень Після закінчення російсько-японської війни я вибрав трехлинейку получше й відправився з Маньчжурії в Росію. Незабаром перейшов російську границю, перевалив якийсь хребет і на берету океану зустрівся з китайцем, шукачем жень-шеня. Лувен дав притулок мене у своїй фанзі, укритої від тайфунів у розпадку Зусу-Хе, суцільно покритому ірисами, орхідеями й ліліями, оточеному деревами небачених реліктових порід, густо оповитими ліанами Із затишного місця в заростях маньчжурського горіха й дикого винограду довелось мені побачити чудо приморської тайги - самку плямистого оленя Хуа-Лу (Квітка-олень), як називають її китайці. Її тонкі ноги з мініатюрними міцними копитцями виявилися так близько, що можна було схопити тварина й зв'язати. Але голос людини, що цінує красу, що розуміє її крихкість, заглушив голос мисливця. Адже прекрасна мить можна зберегти, якщо тільки не доторкатися до нього руками. Це зрозумів народжений у мені чи не в ці миті нова людина. Майже відразу ж, начебто в нагороду за перемогу над мисливцем у собі, я побачив на морському березі жінку із привезшего переселенців пароплава Ока її були точнісінько як у Хуа-Лу, і вся вона як би затверджувала собою неподільність правди й краси.

Їй відразу ж відкрився в мені цей новий, несміливо-захоплений человек. на жаль, що прокинулася в мені мисливець ледве було не зруйнував майже, що відбувся сполучник.

Знову зайнявши підкорюючу все висоту, я розповів їй про зустріч із Хуа-Лу і як переборов спокусу схопити неї, а олень-квітка як би в нагороду обернувся царівною, що прибула вартої в бухті пароплавом. Відповіддю на це визнання був вогонь в очах, полум'яний рум'янець і напівзакриті очі. Пролунав гудок пароплава, але незнайомка начебто не чула його, а я, як це було з Хуа-Лу, завмер і продовжував сидіти нерухомо. Із другим гудком вона встала й, не дивлячись на мене, вийшла Лувен добре знав, кого від мене відвіз пароплав. На моє щастя, це був уважний і культурний батько, адже суть культури - у творчості розуміння й зв'язку між людьми: «Твій жень-шень ще росте, я незабаром покаджу його тобі». Він стримав слово й відвів у тайгу, де двадцять років тому був знайдений «мій» корінь і залишений ще на десять років. Але ізюбр, проходячи, наступив на голову жень-шеня, і він завмер, а недавно знову почав рости й років через п'ятнадцять буде готів: «Тоді ти й твоя наречена - ви обоє знову станете молодими».

Зайнявшись із Луваном дуже прибутковим видобутком пантів, я час від часу зустрічав Хуа-Лу разом з її однорічним оленям. Якось сама собою прийшла думка одомашнити плямистих оленів за допомогою Хуа-Лу.

Поступово ми привчили її не боятися нас Коли почалися гони, за Хуа-Лу прийшли й самі потужні красені рогачі. Дорогоцінні панти добувалися тепер не з такими, як колись, працями й не з такими травмами для реліктових тварин. Сама ця справа, що твориться в приморських субтропіках, серед несказанної краси, ставало для мене ліками, моїм жень-шенем. У своїх мріях я хотів, крім приручення нових тварин, «оєвропеїти» китайців, що працювали із мною, щоб вони не залежали від таких, як я, і могли постояти за себе самі Однак є строки життя, що не залежать від особистого бажання: поки не прийшов строк, не створилися умови - мрія так і залишиться утопією.

І все-таки я знав, що мій корінь жень-шень росте і я свого строку дочекаюся. Не треба піддаватися розпачу при невдачах. Однієї з таких невдач була втеча оленів у сопки. Хуа-Лу якось наступила на хвіст бурундукові, лакомившемуся упалими з її годівниці бобами. Звірок вцепился зубами їй у ногу, і олениха, збожеволівши від болю, ринулася убік, а за нею вся череда, що обрушила огородження. На руїнах розплідника як не думати, що Хуа-Лу - відьма, що понадила своєю красою й перетворилася в прекрасну жінку, що, як тільки я неї полюбив, зникла, поваливши в тугу. Ледь же я почав справлятися з нею, творчою силою розриваючи зачароване коло, як Хуа-Лу порушила все це Але всі ці мудрування завжди розбиває саме життя.

Раптом повернулася зі своїм оленям Хуа-Лу, а коли почалися гони, прийшли за нею й самці Минуло десять років. Уже вмер Лувен, а я усе ще був самотній. Розплідник ріс, багатів. Всьому свої строки: у моєму житті знову з'явилася жінка. Це була не та жінка, що колись з'явилася, що як обернулася царівною Хуа-Лу, Квітка-олень. Але я знайшов у ній власна моя істота й полюбив.

У цьому і є творча сила кореня життя: перебороти границі самого себе й самому розкритися в іншому. Тепер у мене є все; створене мною справа, кохана дружина й діти. Я один із самих щасливих людей на землі. Однак часом турбує один дріб'язок, ні на що не впливає, але про яку треба сказати. Щороку, коли олені скидають старі роги, якась біль і туга жене мене з лабораторії, з бібліотеки, із сім'ї. Я йду на скелю, із тріщин якої випливає волога, начебто скеля ця вічно плаче.

Там у пам'яті воскреє минуле: мені бачиться виноградний намет, у який Хуа-Лу просунула копитце, і біль обертається питанням до кам'яного друга-скелі або докором собі: «Мисливець, навіщо ти тоді не схопив неї за копитця! »

Краткий пересказ
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: